Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
02 червня 2023 року судді Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду Євген Синельников і Олена Білоконь зустрілися із суддями Львівського апеляційного суду та місцевих судів Львівської області для обговорення проблемних питань правозастосування сімейного законодавства під час дії воєнного стану.
В даному заході взяли участь голова Трускавецького міського суду Львівської області Марчук Володимир Іванович і суддя Трускавецького міського суду Львівської області Василюк Тетяна Василівна.
Євген Синельников звернув увагу, що КЦС ВС підготував низку тематичних оглядів судової практики: у справах зі спорів щодо визначення місця проживання дитини та відібрання дитини без позбавлення батьківських прав; щодо вирішення спорів між батьками про участь у вихованні дитини; у справах зі спорів щодо позбавлення / поновлення батьківських прав, оспорювання батьківства; щодо розгляду справ у спорах, що виникають із розподілу майна подружжя.
Суддя відзначив, що у справах про визначення місця проживання малолітньої дитини суд має право вжити заходів забезпечення позову, таких як заборона переміщення (виїзду) дитини за межі України, визначення на період розгляду спору графіка побачень дитини з тим із батьків, з яким дитина фактично не проживає (особливо у випадку відчуження дитини від іншого з батьків), встановлення обов’язку вчинити певні дії або застосувати заборону вчиняти певні дії.
Органи влади зобов’язані максимально сприяти спілкуванню дитини з тим із батьків, з яким дитина не проживає, при цьому мають бути враховані інтереси, а також права та свободи всіх зацікавлених осіб із наданням першочергової важливості основним інтересам дитини та її правам. Зволікання в цьому, з урахуванням обставин справи, може мати непоправні наслідки для стосунків дитини з тим із батьків, хто не проживає з нею, сказав доповідач.
Суддя звернув увагу на постанову КЦС ВС від 4 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19. В ній визначено базові елементи, які підлягають врахуванню під час оцінювання та визначення найкращих інтересів дитини: а) погляди дитини; б) індивідуальність дитини; в) збереження сімейного оточення і підтримання стосунків; г) піклування, захист і безпека дитини; ґ) вразливе становище; д) право дитини на здоров’я; е) право дитини на освіту.
При вирішенні цієї категорії спорів також підлягають врахуванню: 1) спроможність кожного з батьків піклуватися про дитину особисто; 2) стосунки між дитиною і батьками в минулому; 3) бажання батьків бути опікунами; 4) збереження стабільності в оточенні дитини (йдеться про місце проживання, дім, школу, друзів); 5) бажання дитини.
Євген Синельников зауважив і про те, що судам необхідно прислухатися до дітей, серйозно ставиться до їх думок. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана під час вирішення між батьками, іншими особами, які беруть участь у спорі щодо її виховання, місця проживання, у тому числі спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Разом з тим згода дитини на проживання з одним із батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо вона не відповідатиме й не сприятиме захисту прав та інтересів дитини.
При вирішенні спорів, запропонував суддя, слід розглядати не лише варіант визначення місця проживання малолітньої дитини з одним із батьків, а, керуючись принципом рівності прав і обов’язків батьків, а також інтересів дитини, застосовувати почергове проживання дитини в помешканні кожного з батьків за відповідним графіком.
Крім того, Євген Синельников навів судову практику суду касаційної інстанції щодо позбавлення батьківських прав, відібрання дитини без позбавлення батьківських прав тощо.
Олена Білоконь розповіла про деякі аспекти розгляду цивільних справ у порядку окремого провадження під час дії воєнного стану, який іноді унеможливлює реєстрацію деяких актів цивільного стану у звичайному порядку й породжує необхідність встановлення в судовому порядку фактів, що мають юридичне значення.
У доповіді вона порушила такі питання:
Змінами, передбаченими Законом України від 1 липня 2022 року № 2345-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо особливостей провадження у справах про встановлення факту народження або смерті особи в умовах воєнного чи надзвичайного стану та на тимчасово окупованих територіях», фактично запровадили спрощений порядок встановлення фактів народження або смерті особи в межах території, на якій діє воєнний чи надзвичайний стан. Зокрема, встановлено підсудність розгляду таких справ будь-яким місцевим судом України, що здійснює судочинство, незалежно від місця проживання заявника, розширено коло заявників у цих категоріях справ, передбачено їх невідкладний розгляд та негайне виконання, а також звільнено заявників від сплати судового збору.
Суддя навела постанову КЦС ВС від 23 листопада 2022 року у справі № 759/7001/22, в якій зроблено висновок, що заявник не зобов'язаний надавати суду письмову відмову органів ДРАЦС у здійсненні реєстрації народження, ст. 317 ЦПК України надає можливість заявнику відразу звернутися з відповідною заявою до будь-якого суду цивільної юрисдикції.
Оскільки судове рішення про встановлення факту народження є підставою для державної реєстрації народження та для внесення відомостей про батьків дитини відділом ДРАЦС за місцем ухвалення рішення, докази мають достовірно підтверджувати народження дитини певною особою в певний час за певних обставин. У постанові КЦС ВС від 29 березня 2023 року у справі № 753/8033/22 вказано, які докази можуть бути надані для встановлення судом факту народження особи, що є підставами для реєстрації дитини.
Рішення суду про встановлення факту смерті є підставою для одержання в органах ДРАЦС документа, що підтверджує смерть особи, воно має значення для реалізації майнових та немайнових прав заявника, тому рішення суду має ґрунтуватися на повному і всебічному з’ясуванні обставин справи на підставі доказів, що достовірно підтверджують настання смерті особи в певний час за певних обставин.
Водночас за відсутності переконливої доказової бази на підтвердження факту смерті особи в законодавстві (статті 43–48 ЦК України, 305–309 ЦПК України) передбачено інші процедури, наслідком яких є ухвалення судового рішення, на підставі якого органи ДРАЦС можуть видати свідоцтво про смерть (справи про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою).
Правова оцінка доказам на підтвердження факту народження чи смерті особи на ТОТ надається судом у сукупності, у тому числі з урахуванням інформації, яка міститься в документах, виданих органами та установами самопроголошених утворень, розташованих на окупованій території (постанова КЦС ВС від 12 травня 2021 року у справі № 220/1582/20) .
Такий підхід до оцінки доказів відповідає вимогам як національного, так міжнародного законодавства, зазначила суддя. Так, відповідно до вимог частин 1–3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території» (в редакції від 21 квітня 2022 року) будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами на тимчасово окупованій території, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану.
Олена Білоконь звернула увагу на «намібійські винятки», зроблені в Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії». В них ідеться, що попри незаконність і недійсність дій Південної Африки від імені або щодо Намібії ця недійсність не може бути застосовна до таких дій, як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів. Такі винятки застосовані в практиці ЄСПЛ.
Також доповідачка проаналізувала практику Верховного Суду щодо встановлення факту родинних стосунків з метою отримання грошової компенсації у зв'язку зі смертю військовослужбовця (постанови КЦС ВС від 12 березня 2023 року у справі № 290/289/22, від 17 травня 2023 року у справі № 343/1548/22). Суд указав, що за предметом і можливими правовими наслідками такі спори існують у сфері публічно-правових відносин, а отже не підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства.
Після доповідей судді Верховного Суду відповіли на запитання колег із першої та апеляційної інстанцій щодо застосування норм цивільного та цивільного процесуального права.
Презентація Євгена Синельникова – https://cutt.ly/hwehluGv.
Презентація Олени Білоконь – https://cutt.ly/8wehkGIx.
_03_03.png)
